У Карпатах завершився третій мистецько-освітній табір NYCamp для підлітків Донеччини

Табір створено з ініціативи Нью-Йоркського літературного фестивалю, який заснувала письменниця Вікторія Амеліна, у партнерстві з організацією «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка» та за фінансової підтримки фонду Razom.

У липні в Карпатах відбувся третій NYCamp — мистецько-освітній табір для підлітків із Донеччини, який об’єднав переможців і переможниць, а також фіналістів та фіналісток конкурсу есеїв Нью-Йоркського літературного фестивалю. Молодь із Нью-Йорка, Бахмута, Торецька, Званівки та інших міст і містечок Бахмутської громади провела кілька днів у горах, досліджуючи силу уяви, майбутнє, творчість і зв’язок із власною історією.

Тема цьогорічного конкурсу — «Сила уяви: як фантазія формує моє майбутнє» — стала відправною точкою для глибоких розмов, а також запрошенням для підлітків поміркувати про роль уяви у складні часи: як вона допомагає зберігати внутрішню опору, будувати плани, бачити майбутнє та себе у ньому.

NYCamp — одна з ініціатив Нью-Йоркського літературного фестивалю, заснованого письменницею Вікторією Амеліною у 2021 році. Ідею створити табір для підлітків із Донеччини Вікторія планувала втілити ще за життя. Після її загибелі подруги, колеги та близькі продовжили цю справу, наповнюючи простір табору цінностями, які були важливі для Вікторії: турботою, гідністю, любов’ю до справжніх історій і відкритістю до ідей.

Цьогорічна програма табору була насиченою, змістовною та різноманітною. Щодня — від ранку до вечора — підлітки відкривали нові способи мислити, творити, діяти й змінювати світ довкола.

«Ми, як завжди, намагалися зробити її якомога більш різноплановою і водночас збалансованою, щоб підлітки мали змогу і розслабитися та емоційно розрядитися, і водночас — спробувати щось нове для себе, випробувати свої сили і зрозуміти, що вони можуть більше, ніж, можливо, про себе думали», — розповідає одна зі співорганізаторок табору, письменниця Оля Русіна.

Цього року табір уперше отримав і технічне наповнення — підлітки взяли участь у воркшопі від менторок зі Спеціальних волонтерських сил «Ейпріл», під час якого власноруч зібрали дрони, які згодом допомагатимуть нашим захисникам і захисницям на фронті.

Разом з есеїсткою та медіадослідницею Марією Титаренко підлітки тренували своє креативне мислення, нестандартне бачення та віднаходили нові способи експериментувати зі своїми ідеями.

Андрій Борутя, історик і дослідник з Музею воєнного дитинства, разом із молоддю досліджував історію Донеччини та Луганщини — крізь досвід, пам’ять, особисті історії. Його зустрічі особливо відгукнулися учасникам і учасницям табору: Андрій родом із Донеччини — як і вони.

Одним із моментів справжньої творчої свободи став воркшоп з монотипії, який провела співорганізаторка NYCamp, дизайнерка та ілюстраторка Тетяна Ваврик.

«Я дуже хотіла, щоб майстерка з монотипії стала для підлітків простором для гри — щоб вони могли зануритися у світ фантазії та випадкових чудес, які народжуються просто на папері. Це техніка, яка дозволяє відчути себе вільно: тут немає “правильно” чи “неправильно”, можна і треба помилятися, експериментувати, пробувати знову. Через цю гру ми відкривали здатність бачити незвичне у звичайному й довіряти власному баченню. І саме це було найціннішим», — ділиться Тетяна.

Після воркшопу учасники та учасниці разом із командою «Ініціативної молоді українського Нью-Йорка» перенесли створені монотипії на футболки за допомогою термодруку — створивши унікальні речі, що зберігають спогади й атмосферу табору.

Яскравою подією стала зустріч із музично-поетичним дуетом «Чистий четвер» — Мар’яном Пирогом і Єлизаветою Мазур, яку не зміг зіпсувати навіть раптовий карпатський дощ! Підлітки писали поезію та імпровізували. Вірші перетворювалися на пісні — живі і такі, що назавжди пов’язані з цими теплими моментами.

Похід у гори був часом для споглядання краєвидів, закарбовування усмішок на фото та створення нового спільного спогаду, що залишиться з ними надовго. Увечері молодь разом танцювала, сміялася і співала, а постійними ритуалами, що об’єднували всіх, стали читання кемпівської пошти — листів від інших учасників і учасниць, які підіймали настрій і допомагали висловити підтримку, — та «вечірня свіча», під час якої кожен і кожна ділилися своїми враженнями про день.

Символом табору традиційно стала степова лисичка — уважна до світу, гнучка до змін і вільна у своїх стежках. Як і наші підлітки. Вона ж є символом Нью-Йоркського літературного фестивалю — нагадуючи про тяглість памʼяті, силу спільноти та любов до рідного степу.

Команда табору бачить його головним завданням не лише підтримку талановитої молоді чи розвиток критичного мислення. Насамперед — це простір для створення спільноти: сильної, чутливої до досвіду інших, об’єднаної спільними цінностями. У таборі створюються нові зв’язки — дружні, довірливі, засновані на спільному досвіді. А ще — відновлюються старі: багато підлітків не бачили своїх однокласників чи друзів роками через війну та вимушені переїзди. Табір стає простором зустрічей, де пам’ять і спільне минуле знову оживають.

«Ці діти з тяжким минулим і непростим майбутнім, але їхня енергія та внутрішні світи вражають, захоплюють та закохують. Наша молодь — неймовірна. Тож робити такий проєкт вже третій рік — велика честь та неймовірне задоволення. Я думаю, що наша Віка була б щасливою, хоч її присутність відчувається, бо кожна та кожен з організаторів несе пам’ять про Віку на кожному дні кемпу та у кожній дрібниці. Тож команда NYCamp та Лисяча родина з кожним роком поповнюється молодими гарячими серцями», — підсумовує співорганізаторка табору, громадська діячка Крістіна Шевченко.

Організаторки планують розширювати географію — аби ще більше підлітків із Донеччини змогли відчути силу підтримки, творчості й взаємності. Саме тому команда запрошує стежити за сторінками Нью-Йоркського літературного фестивалю у соціальних мережах, адже щороку фестиваль проводить конкурс есеїв, а табір для фіналістів і фіналісток уже став постійною, довгоочікуваною ініціативою.

---

Нагадаємо, Нью-Йоркський літературний фестиваль заснувала українська письменниця Вікторія Амеліна у 2021 році. Незадовго до цього невеликому містечку неподалік від окупованої Горлівки повернули його історичну назву Нью-Йорк — замість попередньої назви Новгородське, нав’язаної в радянські часи.

27 червня 2023 року Вікторія отримала важкі поранення під час російського обстрілу Краматорська. Вікторія Амеліна померла 1 липня 2023 року в лікарні Мечникова у Дніпрі. Вікторія Амеліна — авторка книг «Синдром листопаду», «Дім для дома», «Е-е-есторії екскаватора Еки», а також посмертної збірки віршів «Свідчення» та англомовної документальної книги «War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War» («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, які дивляться на війну»). Із початком повномасштабного вторгнення письменниця також долучилася до правозахисної організації Truth Hounds і документувала воєнні злочини росіян. Її твори перекладені англійською, польською, чеською, німецькою, нідерландською, іспанською та іншими мовами.

Фото: Анастасія Редченко